Elex База тестів 2016 року Загальна практика-сімейна медицина 2.6. Хвороби нирок і сечовивідних шляхів

Збільшення в об’ємі ураженої нирки
Потовщення та зниження ехогенності паренхіми за рахунок її набряку та гіперемії
Збільшення кортико-медулярного індексу
Розширення чашково-мискової системи
Зменшення в об’ємі ураженої нирки

До клінічних симптомів латентного перебігу хронічного пієлонефриту відносяться усі, окрім:

Періодичного "безпричинного" підвищення температури тіла до субфебрильних цифр
Періодичних нападів пропасниці, особливо у нічний час
Нудоти, блювоти
Сухості шкіри
Гіпотонії

Зміни в загальному аналізі сечі при хронічному пієлонефриті:

Помірна лейкоцитурія
Еритроцитурія
Лімфоцитурія
Помірна протеїнурія (до 1,5 г/л)
Циліндрурія

Місцеві симптоми хронічного пієлонефриту:

Відчуття болю (ниючого характеру) та важкості у поперековій ділянці
Дизурія, ніктурія, полакіурія
Набряк у поперековій ділянці
Пульсація на боці ураженої нирки

Зміни нирок при ультразвуковій діагностиці хронічного пієлонефриту:

Асиметричні зміни розмірів нирок
Розширення та деформація чашково-мискової системи
Зменшення нирки (нирок) у розмірі
Зменшення товщини паренхіми (як вогнищевого, так і тотального характеру)
Збільшення в об’ємі ураженої нирки

При хронічному пієлонефриті при екскреторній орографії будуть спостерігатися наступні зміни:

Розширення та деформація чашечок, мисок та сечоводів
Асиметрія розмірів нирок
Зміни рено-кортикального індексу
Позитивний симптом Ходстона
Симетрично збільшені нирки

Захворювання, при якому спостерігається асиметричне ураження нирок:

Хронічний гломерулонефрит
Гострий гломерулонефрит
Хронічний пієлонефрит
Діабетичний нефроангіосклероз
Гіпертонічна хвороба

Яке лабораторне дослідження не належить до обов’язкових на етапі діагностики пієлонефриту?

Біохімічний аналіз крові з протеїнограмою, визначенням рівню креатиніну та сечовини
Бактеріологічне дослідження сечі з визначенням чутливості до антибіотиків
Визначення добової екскреції білка
Аналіз сечі за Нечипоренком
Обстеження на TORCH-інфекцію

До принципів антибактеріальної терапії гострого пієлонефриту не відноситься:

За відсутності позитивної клініко-лабораторної динаміки протягом 48 годин антибактеріальний препарат слід змінити
При неможливості виконати посів сечі лікування слід починати із застосування антибактеріальних препаратів широкого спектру дії
Антибактеріальне лікування слід продовжувати до повної клініко-лабораторної ремісії
Дозування антибактеріальних засобів співвідносити з функціональним станом нирок
Дози антибактеріальних засобів не мають залежати від функціонального стану нирок, а співвідносяться тільки з активністю процесу

За наявності порушеного функціонального стану нирок при гострому пієлонефриті використовують препарати з переважно печінковим шляхом метаболізму. Назвіть їх:

Цефоперазон
Цефтріаксон
Гентаміцин
Лінкоміцин
Аугментин

Тривалість лікування гострого неускладненого пієлонефриту становить:

7-14 днів
5-7 днів
14-21 день
>30 днів
20-30 днів

Тривалість лікування гострого ускладненого пієлонефриту становить:

1-2 тижні
2-3 тижні
3-4 тижні
До 6 тижнів
До 12 тижнів

Назвіть дозування антибактеріальних препаратів із нирковою екскрецією у хворих на гострий пієлонефрит при швидкості клубочкової фільтрації більше 30 мл/хв:

Перша доза середньотерапевтична, наступна - 1/2 дози через 12 годин
Перша доза середньотерапевтична, наступна - 1/4 дози через 12 годин
Перша доза середньотерапевтична, наступна - 1/2 дози через 24 години

При гострому або загостренні хронічного неускладненого пієлонефриту препаратами вибору є:

Ципрофлоксацин
Левофлоксацин
Пефлоксацин
Амоксицилін/клавуланат
Іміпенем, меропенем

Від чого, в найбільшому ступені, залежить дозування антибактеріального препарату при пієлонефриті?

Від швидкості клубочкової фільтрації
Від рівня протеїнурії
Від рівня глюкозурії
Від показників ШОЕ, С-реактивного протеїну
Від ступеню підвищення температури

Препарати вибору при пієлонефриті, спричиненому синьогнійною паличкою є:

Аміноглікозиди
Антипсевдомонадні пеніциліни
Цефалоспорини ІІІ покоління
Макроліди
Сульфаніламіди

При реінфекції пієлонефриту (>3 епізодів на рік) довготривала профілактика проводиться препаратом:

Гентаміцином
Триметопримом-сульфометоксазолом
Цефтріаксоном
Левофлоксацином
Кларітроміцином

Яка тривалість клінічних проявів гострого гломерулонефриту (від початку захворювання) свідчить про затяжний перебіг?

1 рік
2 місяці
4 місяці
6 тижнів
3 місяці

Що входить в поняття "сечовий синдром":

Протеїнурія не > 3 г/добу в поєднанні (або без) з еритроцитурією та циліндрурією
Протеїнурія не > 3 г/добу в поєднанні з диспротеїнемією та набряками
Протеїнурія > 3,5 г/добу в поєднанні з артеріальною гіпертензією
Протеїнурія > 3,5 г/добу в поєднанні гіпопротеїнемією

Про який синдром свідчить наступний клініко-лабораторний симптомокомплекс: протеїнурія > 3,5 г/добу в поєднанні з гіпопротеїнемією, гіпоальбумінемією, гіпер-альфа2-глобулінемією, гіперліпопротеїнемією, ліпідурією, набряками?

Нефротичний
Нефритичний
Сечовий

Фактори, що передують розвитку гострого гломерулонефриту:

Передуюча за 7-21 день інфекція (бактеріальна - стрептококов
Вакцинація
Введення білкових препаратів
Масивна сенсибілізація
Обструктивні процеси сечовивідних шляхів

До основних клінічних проявів загострення хронічного гломерулонефриту з сечовим або нефритичним синдромами відносяться:

Симптоми ендогенної інтоксикації
Набряки
Олігурія
Артралгії
Артеріальна гіпертензія

До можливих клінічних проявів хронічного гломерулонефриту з сечовим або нефритичним синдромами відносяться:

Артеріальна гіпертензія
Мікро- чи макрогематурі
Абдомінальний синдром
Підвищення температури тіла
Суглобовий синдром

Через який час слід починати базисну терапію хворим на гострий гломерулонефрит із сечовим синдромом (при чітко документованому сечовому синдромі після респіраторної вірусної інфекції, ангіни тощо)?

Відразу
Через 2 тижні
Через 1 місяць
Через 6 місяців
Через 2 місяці

Базисну терапію хворим на гострий гломерулонефрит із сечовим синдромом проводять у випадках:

Рівень протеїнурії >0,5 г/добу без гематуричного компоненту
Рівень протеїнурії
Незалежно від рівня протеїнурії та гематурії

Базисну терапію хворим на хронічний гломерулонефрит із сечовим синдромом проводять за наступних умов:

Збільшення рівня протеїнурії у 2 рази порівняно зі стабільним рівнем до загострення
Збільшення рівня протеїнурії
При загостренні, незалежно від підвищення рівня протеїнурії та гематурії

Які препарати базисної терапії призначаються, в першу чергу, хворим на гострий (або загострення хронічного) гломерулонефрит із сечовим синдромом?

Дипіридамол, гепарин, аспірин
Глюкокортикостероїди
Цитостатики
Блокатори кальцієвих каналів

Яке захворювання є показом до призначення мембраностабілізуючої терапії, яка включає унітіол, димефосфон, делагіл або плаквеніл, альфа-токоферол?

Гострий або загострення хронічного гломерулонефриту із сечовим синдромом
Хронічний гломерулонефрит із нефротичним синдромом
Гострий гломерулонефрит із нефротичним синдромом
Полікістозна хвороба нирок
Хронічний пієлонефрит

Які препарати входять до редукованого об’єму мембраностабілізуючої терапії при гострому або загостренні хронічного гломерулонефриту із сечовим синдромом?

Плаквеніл та вітамін E
Метотрексат та дипіридамол
Преднізолон та діклофенак
Делагіл та аспірин
Гепарин та вітамін E

Який інгібітор АПФ призначають при гострому (чи загостренні хронічного) гломерулонефриті з сечовим синдромом у разі підвищення креатиніну:

Моноприл або моексіприл
Еналаприл
Лізиноприл
Квинаприл
Раміприл